Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою ст. 97 КЗпП.

Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Одночасно з колективним договором установою затверджуються відповідні додатки, одним з таких є положення про оплату праці.

Тобто питання щодо оплати праці на підприємстві мають бути врегульовані в колективному договорі.

Проте колективний договір укладають не на всіх підприємствах. І саме в такому випадку питання щодо оплати праці на підприємстві варто врегулювати в окремому локальному документі — Положенні про оплату праці.

При розробці обов’язкове дотримання законодавчих норм і гарантій:

• ст. 96, ст. 97 КЗпП;
• Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР;
• постанова КМУ «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30.08.2002 № 1298;
• окремі постанови КМУ для уточнення правил оплати праці співробітників в залежності від галузей бюджетних установ та інші нормативні акти.

Таким чином, якщо колдоговір не укладено, то роботодавець зобов'язаний погодити питання оплати праці з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а за його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (ст. 97 Кодексу законів про працю України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР. Зважаючи на щойно викладене, напрошується висновок: погоджене вказаним способом положення про оплату праці — обов'язковий локальний акт для юросіб, які не уклали колдоговору.