24 березня 2022 року набув чинності Закон № 2136-ІХ “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” (далі – Закон). Він встановлює нові правила організації трудових відносин в умовах воєнного стану усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Звільнення працівників у зв’язку із мобілізацією фізичної особи – підприємця, який використовує найману працю є правом, а не обов’язком ФОП. У разі, якщо ФОП – роботодавець бажає розірвати трудові договори з найманими працівниками, у нього є можливість припинити трудові відносини з найманими працівниками на підставі пункту 10 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

У відповідності до вищевказаної статті трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку призову або мобілізації роботодавця — фізичної особи під час особливого періоду. Вищевказана норма може застосовуватися тільки під час особливого періоду та у разі мобілізації ФОП – роботодавця. Також треба врахувати, що ця норма не використовується якщо ФОП є добровольцем тероборони.

Законодавством не передбачено обов’язку ФОП – роботодавця заздалегідь попередити працівника про припинення трудового договору за п. 10 статті 40 КЗпП України.

Також,  не передбачена виплата вихідної допомоги найманим працівникам у випадку такого звільнення.

Інші норми законодавства, які застосовуються при  звільненні з ініціативи роботодавця, повинні бути виконані.

Так, ФОП-роботодавець не може звільнити за пунктом 10 статті 40 КЗпПУкраїни захищені категорії населення, які перелічені у статтях 184 КЗпП України, та мобілізованого працівника, що передбачено частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону, у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.