Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, як і порушення суб'єктивного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17.

Суди скасували запис про державну реєстрацію обтяження нежитлового приміщення першого поверху.

Рішення судів мотивовано тим, що особа під час укладення іпотечного договору не мала необхідний обсяг правомочностей власника спірного майна, тому права розпорядження вона не мала.ТОВ "ОТП Банк" не доведено, що позивач міг дізнатися раніше про укладення договору іпотеки щодо спірного нерухомого майна, оскільки звертаючись з цим позовом Департамент комунальної власності Одеської міської ради посилався на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 березня

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно не з'ясовано обставини справи, оскільки договір купівлі-продажу на момент укладання іпотечного договору був чинним, право власності на спірне приміщення зареєстровано за особою. Крім того, судом не застосовано позовну давність за заявою ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Позиція Верховного Суду

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).

У зв'язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.